Розпрчинаємо цикл публікацій, приурочений Всесвітньому дню води, що відзначається щорічно 22 березня. Тема цього року — Природа для води — досліджує, як ми можемо використовувати природу для подолання водних проблем XXI століття. Екологічний збиток від користування природними ресурсами разом із зміною клімату веде до кризи, пов’язаної з водою, яку ми бачимо по всьому світу: повені, посухи та забруднення води, які все більше погіршуються деградацією рослинності, ґрунту, річок та озер.

Нехтуючи станом наших екосистемам, ми ускладнюємо процес надходження кожної краплини води, яка нам потрібна для виживання та процвітання. Прикладом такого негативного ефекту слугують загальні факти, наведені у Доповіді Світового водного розвитку ООН від 2018 року 1, про:

а) попит на воду:

  • 2,1 млрд. людей не мають доступу до послуг безпечної питної води; в Україні приблизно 9,5 млн. чол. не мали доступ до послуг безпечної питної води у 2015 році (розрахунок проведений за даними Державної служби статистики України та Національної доповіді 2017 року: Цілі сталого розвитку: Україна)
  • до 2050 року прогнозується зростання населення планети приблизно на 2 млрд. чоловік, тому глобальний попит на воду може збільшитися на 30%, порівнюючи з сьогоденням; в Україні така ситуація не загрожує, так як за прогнозами ООН населення до 2050 року зменшиться приблизно на 8 млн. чол., порівнюючи з сьогоденням 2
  • у наш час у світі на сільське господарство припадає 70% води, що використовується (переважно для зрошення, особливо в районах з високим рівнем нестачі водних ресурсів і щільністю населення); на промисловість – 20 % від загальної кількості (значна частка води використовується в енергетиці та виробництві); решта 10 % йде на внутрішнє використання, в тому числі на питне водопостачання використовується менше ніж 1%; в Україні основними споживачами водних ресурсів у 2015 році були: промисловість — 43 %; сільське господарство — 31 %; комунальні потреби — 26 % 3

б) наявність води:

  • сьогодні близько 1,9 млрд. людей живуть в регіонах з обмеженими водними ресурсами, згідно існуючих прогнозів, до 2050 року кількість такого населення зросте до 3 млрд. людей; в Україні налічується понад 950 тис. осіб, які користуються привізною та неякісною водою 3

в) якість води:

  • приблизно 1,8 млрд. людей використовують постійно незахищені джерела питної води, зокрема від фекального забруднення;
  • у світі понад 80 % стічних вод, які продукує суспільство, скидається в навколишнє середовище без очистки і повторного використання; в Україні частка скидів забруднених (забруднених без очистки та недостатньо очищених) стічних вод у водні об’єкти у загальному обсязі скидів за 2015 рік склала 15,7% 4 г) клімат і довкілля:
  • за прогнозами, кількість людей, що знаходяться під загрозою затоплення, зросте з 1,2 млрд. станом на 2018 рік до близько 1,6 млрд. у 2050 році;
  • близько 1,8 мільярда людей вже постраждали від деградації та опустелювання землі, а 65 % лісових угідь знаходиться в деградованому стані;
  • приблизно 64-71 % природних водно-болотних угідь були втрачені з 1900 року в результаті діяльності людини;
  • через ерозію землеробство втрачає 25-40 мільярдів тон ґрунтів щорічно, значно зменшуючи врожайність і здатність ґрунту утримувати воду, вуглець та поживні речовини. Поверхневий стік, який утворюється при цьому процесі, містить велику кількість азоту і фосфору та є істотним джерелом забруднення води.

За даними Національної доповіді 2017 року «Цілі сталого розвитку: Україна»: у 2015 році частка сільського населення, яке має доступ до безпечної питної води, становить 50 %, а частка міського – 90 %. При цьому за чисельністю наявного населення України на 1 січня 2016 року (Державна служба статистики України) міське населення становило 29 584 952 чол., а сільське – 13 175 564 чол. Таким чином, виходячи з офіційних даних та розрахунків, у 2015 році понад 9 546 000 українців не мали доступ до безпечної питної води.

Зміна природних ресурсів відбувається значною мірою під час конфліктів і стихійних лих. За даними UNICEFУкраїна 117 мільйонів осіб, що постраждали від даних ситуацій, не мають постійного доступу до питної води, серед них 3,4 мільйона людей проживають на сході України. А населення, яке піддається ризику ушкодження інфраструктури водопостачання, складає 4,2 млн. осіб.5

У 2017 році в Україні було зафіксовано 135 випадків пошкоджень або зупинки роботи об’єктів водної та санітарної інфраструктури у зв’язку з конфліктом.6 За такої ситуації діти являються найбільш чутливими до змін, Мануель Фонтен – директор програм ЮНІСЕФ з гуманітарного реагування, підкреслив: «…коли конфлікт чи стихійне лихо призводить до перебоїв у наданні базових послуг (таких, як охорона здоров’я, водопостачання чи підтримання санітарії), найбільш уразливими є діти. Поки міжнародне співтовариство не почне вживати невідкладних заходів для захисту і надання життєво-важливої допомоги таким дітям, вони не можуть розраховувати на щасливе майбутнє». У зв’язку із даною ситуацією в 2017 році ЮНІСЕФ надав допомогу із забезпечення доступу до санітарії та чистої питної води понад 1 450 000 осіб, які знаходилися на підконтрольних і непідконтрольних Уряду територіях східної України.

Провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Лідія Ткаченко уточнила, що до 2050 року, за прогнозами ООН, українців залишиться 35 млн, і це дані з урахуванням населення Криму та Донбасу.2 Як повідомляє Державна служба статистики, на 1 травня 2017 року в Україні проживає 42,3 млн постійних жителів, а разом з тимчасово проживаючими – 42,5 млн. Прогнозована демографічна криза може мати негативний вплив на економічний та соціальний розвиток країни, проте попит на воду значно зменшиться при незмінних умовах наявних водних ресурсів.

За оцінкою вітчизняних експертів, Україна є однією з найменш забезпечених у Європі країн за запасами місцевих водних ресурсів — 1 тис. куб. м на 1 жителя (для порівняння: у Швеції та Німеччині — 2,5 тис. куб. м на 1 жителя, Франції — 3,5, Великобританії — 5), але водночас їх використання є неефективним та нераціональним.7 Протягом XX ст., за оцінками фахівців Національного інституту стратегічних досліджень, відбулося масштабне зарегулювання річок України, зокрема Дніпра, що призвело до техногенних порушень 70-80 % руслового стоку, підпору ґрунтових вод і регіонального підтоплення земель. Ці дії були здійснені з метою збільшення господарського використання води, незважаючи на негативні наслідки для навколишнього природного середовища. Згодом людська діяльність змогла досягти зменшення техногенного навантаження на водні об’єкти та значного скорочення обсягів водокористування (у порівнянні з 1990 роком — майже вдвічі), але екологічний стан поверхневих і підземних джерел водопостачання не покращується. Основною причиною виникнення кризового стану водних об’єктів є низькій пріоритет екологічної політики в Україні.

За матеріалами ВЕГО «МАМА-86»

Share Button

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *